— Дарма на світі правдоньку шукать, — Жалілось Кавуну Картопляне Бадилля. — Он Бульба... Жде, докіль почнуть копать, Щоб вискочить нагору без зусилля. Та і не тільки це — Для неї погреби, льохи, кагати, Коли везуть, підмощують сінце, Перебирають, сушать в полі й біля хати. А ти, хоча який у тебе нині зріст, Нікуди не втечеш від злої долі: Потрібне, як кобилі другий хвіст — Зостанешся на вітрі зимувати в полі. Що скажеш ти на це, Тяжкої долі свідок? — Лише одне слівце: Який у тебе смак? Який з тебе наїдок? * * * Еге ж, у тих найбільше крику і виття, Від кого ні на гріш пуття.