Закохався Жора в Емму — Вирішив утнуть поему. День і ніч своє кохання Заганяв у римування: Ночі — очі, чари — хмари, Міні — нині, твіст і свист, Кришталевий дзвін гітари, Соловейко, мов артист... Як почула твір той Емма — Страх сподобалась поема. — Милий Жоро, ти ж поет. Шлях лежить твій до газет! Шли поему у журнали, Щоб про тебе люди знали. В тебе ж он яка натура! Може, будеш, як Сосюра. Він писав же про Марію — Синьооку свою мрію. Про кохання в нього вірші. А у тебе хіба ж гірші? Не жаліє Жора праці — Ощасливив п’ять редакцій. Ради слави й гонорару Всім послав по екземпляру. Мабуть, так рядків на двісті... А з редакцій кепські вісті. Пишуть Жорі консультанти: — Мусим Вас розчарувати. Хоч кохання — вічна тема, Не вдалася вам поема. Писанини тьмуща тьма, А поезії нема. Радим вам читать Шекспіра, Щоб служила краще ліра. І Сосюру почитати, — Вчіться в класиків писати. А поки що, в даний час, Друкувать не будем вас. Жора з Єммою зітхають, Бач, таланти затирають.