Анатолій Косматенко

Таємниця Будди

    Як хвилям синім океану,
    Як гангських лотосів квіткам, —
    Немає ліку всім дивам
    Священіно-тайним Гіндустану!
    Скоріш осягнеш ти нірвану,
    Аніж віднайдеш ключ дивам
    Таємно-тайним Гіндустану!
    І все ж одне відкрию вам:
    То крапля в морі Гіндустану...

    В Аджанті є прадавній храм,
    Споруджений безвісними руками, —
    Давно колись явилась небесам
    Зірниця сяйна Махаяни.
Є в нім простора зала. Там
У сутіні твоїм очам
Немало дивних див постане...
Та є одне — то диво всім дивам!
В стіні скелястої споруди
    У давню давнину,
    Ніч недоспавши не одну,
Хтось висік статую святого Будди.
До неї йдуть мандрівні люди.
І ти прийди — й побачиш дивину:
Сьогодні Будда усміхається неначе,
А завтра — гнівен він чи гірко плаче;
А ще прийди — побачиш Будду в сні...
    Я довгі, довгі дні
    Шукав, питав усюди,
    Хто відгада загадку Будди.
    Лиш золото й допомогло мені.
«Дивись! — Чернець шепнув на вухо мило. —
    Посвітач я несу лівіш».
Враз Будду смутком-хмарою покрило.
«Дивись! Посвітач ставлю я правіш».
Враз Будду ніби сонце звеселило.
«У світлі, — посміхнувсь, — вся сила!»
        Й додав тихіш:
     «Який потрібен Будда буде,
        Таким і буде Будда!»

А я скажу іще простіш:
Залежить все від клієнтури
    І кон’юнктури.
Та є світильники куди хитріш!
Сказать? В однім заморськім краї
Є помодерніша й олія, й гніт.
До чого й хитро ж світлотінь міняють —
    Підсвічують Новий старезний Світ!