Анатолій Косматенко

Слава

Уболівальники і модники футболу,
    Знавці і просто крикуни!
        Цього підколу
Не подаруєте, я знаю, ви ніколи,
А вдуматись — то чим я завинив?

                 «Ура! Ура!
Битюк іде! Битюк вернувсь на поле!
    Ой буде гра! Ой буде гра!» —
Футбольний колізей шумів, гримів навколо...
Та от свисток — і кожен завмира.
Падкі на славу! Заздрість Битюковій долі —
    Ось вам урок — зразок.
Тут навіть пуцвірок все знає назубок:
Що форвард їсть, що п’є, в якій учився школі,
    Коли і де він ногу поламав,
    Яких і скільки мав уколів,
    Які він операції перестраждав...
        Але ж Битюк і грав!
    Але й меткий же був із біса!
    Які фінти, який був темп!
    Суперників зім’яв ущент,
Та ще й — оближеш пальці! — під завісу
    Вгатив свій сотий м’яч!..
    Свисток судді — скінчився матч,
    І стадіон струснуло громом...
Всі — до гравця. Битюк же до трибун побіг
    І глядачу, дідку старому,
    Маленькому, непоказному,
    Букет із квітів склав до ніг.
Відтак підняв дідка і на руках своїх
Тримав, крокуючи почесним колом...

            І сміх, і гріх —
    Усі кричать, що я злукавив,
    В кінці неправду написав...
    Мовчали б краще. Бо, їй-право,
    Коли б я всіх їх опитав —
    Ніхто б дідка того і не назвав.
А він хірург. Він майстер нелегкої справи!
    То він гравця оперував,
    Ночей недосипав
    І повернув бійця в спортивні лави.

. . . . . . . . . . . . . . .

Ой штучка, штучечка ж єси ти, славо!