Анатолій Косматенко

Покажчик

Машина — стоп!.. І дальш — ні кроку!
    Мотор заглух — водій вилазь!
    І треба ж мать таку мороку
    В степу, де по коліна грязь...
Ах, ти ж! Два дні як придбана машина,
Уся мов лялечка. І — хоч надсядьсь:
    Стоїть!.. В чім річ? Яка причина?
Мотор оглянуто. Лягалось вже й на спину —
        І ні гур-гур...
        Комедія якась!
    А на сидінні закипа дружина,
    А дощ, як найнятий, завзявсь...
Тьху, будь все прокляте! Нажив собі турботу,
    Купила баба порося!..
На щастя, з-за дощу, з-за повороту
    Мчить «Волга» — аж сіяє вся.
Стає. Колега брилик геть — немов на фото:
     «Сердечне шануваннячко й привіт!
    Із прибуттям вас до курорту!
    Лікуєм ревматизм? Радикуліт?»
         «Іди ти к чорту!»
«Навіщо ж так? Давай оглянем все як слід».
Взялись. Усе обмацали, усе геть чисто.
    Двигун — ні звуку. Мов закляк.
Тут об дверцята брязкає намисто —
Дружина виповзає: «А з бензином як?»
«Тебе ще не стачало! Глянь он на покажчик!»
     «Покажчик твій мені не вкажчик!»
     «Та глянь: бензину ж майже бак!»
    Була б не жінкою дружина,
    Щоб одступитись просто так, —
    З обніжка вирвала стеблину,
В бачок засунула... Регоче: «Ну кіно!
Еч, мокнуть під дощем два телепні причинних,
В бачок залізли б: там сухим-сухеньке дно!»

        Ото й воно:
Якщо вже сів за пульт, чи став біля штурвала,
    Чи взявсь за руль, —
Дбай, щоб покажчики ніколи не брехали,
    Бо не водій ти будеш — нуль.