1 — Як непомітно ми старіємо, якщо не тілом, то душею... Розмінюєм коштовне мрієво на повсякденну мідь дешеву. Життя (і так в надщербі) краємо без льоту ясного, без сенсу. О, як ми, як ми жить звикаємо зі схованим і тихим серцем! Між власним і чужим поділені, коли не так щось — не горланим, адже ж бува, що й грім по тімені... Ми здібні мовчуни! Хвала нам! Півсон свій, пересон леліємо, і без тривог — до епілогу. Невже усе так розлінієно? — ...Зітхнув — як виплакавсь, їй-богу!.. 2 — Байдужі люди з філософією: «Лиш би нам гаразд». І зневажав би... та боюсь я вас. Мені ввижається захрещене вікно крізь ваше сите й жирне «все одно». Стьоба мене дошкульно, мов нагай, те ваше: «Там хоч не росте й трава нехай!» О, люто вас ненавидів би я, коли б не... половинчатість моя.