Володимир Коломієць

Монодіалог двох обережників

1

— Як непомітно ми старіємо,
якщо не тілом, то душею...
Розмінюєм коштовне мрієво
на повсякденну мідь дешеву.

Життя (і так в надщербі) краємо
без льоту ясного, без сенсу.
О, як ми, як ми жить звикаємо
зі схованим і тихим серцем!

Між власним і чужим поділені,
коли не так щось — не горланим,
адже ж бува, що й грім по тімені...
Ми здібні мовчуни! Хвала нам!

Півсон свій, пересон леліємо,
і без тривог — до епілогу.
Невже усе так розлінієно? —
...Зітхнув — як виплакавсь, їй-богу!..

2

— Байдужі люди з філософією:
                                   «Лиш би нам гаразд».
І зневажав би... та боюсь я вас.

Мені ввижається захрещене вікно
крізь ваше сите й жирне «все одно».

Стьоба мене дошкульно, мов нагай,
те ваше: «Там хоч не росте й трава нехай!»

О, люто вас ненавидів би я,
коли б не... половинчатість моя.
Джерело:
Веселий ярмарок: Гумор та сатира. – К.: «Рад. письменник», 1983. – Вип. 5 / Упоряд. Ю.І. Цеков. – 1987, 383 с., іл.