Микита Годованець

Омела

Вітрець вночі одвідав дерева:
— Збираюсь рано Сонце стріти.
Що там про вас сказати, Сонця діти?
Які думки? І чим горить душа жива? —
Не встигло Листя голосу подати.
    Взялась Омела лопотати:
    — Скажи там: слава Сонечку й хвала!
Щаслива ним завсіди я була.
    Я дякую йому за долю за свою:
    Я ситно їм, я смачно п’ю... —
Сховавсь за обрій день, минув і вечір.
Заснуло небо в зорях золотих.
А Вітер слухав ті нещирі речі
І нездолав нудьги: дрімаючи, затих.
    Веселий ранок стрінувши привітно,
    Вітрець поплив до Сонечка в світи.
        І, посміхаючись всесвітно,
            Сказало Сонце з висоти:
— Омела? Знаємо! Відома їй ціна!
Шукає лестощами в серце путь вона.

Нероба язикатий, паразит лукавий
Прожогом преться в перші лави
    І видає
    Базікання своє
За голос тих, чий сік, нахаба, п’є.
1956
Джерело:
Микита Годованець. Байки / Упоряд. А.М. Годованець ; Вступ.ст. Віктор Трохимович Косяченко . — Київ : Дніпро, 1983 . — 199 с.