Микита Годованець

Одуд1

В садок затишний із діброви
Чванливий Одуд залетів.
    Барвистий та здоровий,
Він витворяв, що сам хотів,
На ласку й втіху сподівався,
Та всяк од нього відвертався,
І шани, й ласки не було.
— Мабуть, катну я на село,
Прощайте, Соєчко тендітна!
Компанія в садку не дуже-то привітна:
Наближуся — тікають, щось шепочуть,
    Холодні наче лід;
Я руку дружби простягну — не хочуть.
    Перелечу я до сусід...
    — Лети, ми не заплачем!
    Що гарний ти — ми бачим,
Та от біда: де з’явишся, веселий, чемний, —
    Скрізь по тобі лиш запах неприємний.

Бува, з-за океану гості залітають,
Шукати, кажуть, приязні... Дарма!
І скаржаться, що дружби в нас нема,
Що носа всі зневажно відвертають.
    А в чому ж суть?
Мов Одуд, дух гнилий вони в собі несуть!
1964

1 Одуд при всій своїй красі має неприємний запах.

Джерело:
Микита Годованець. Байки / Упоряд. А.М. Годованець ; Вступ.ст. Віктор Трохимович Косяченко . — Київ : Дніпро, 1983 . — 199 с.