Пісня про партизанку Олесю Кулик

(Павло Тичина)

А я у ліс ходила,
Самісінька-сама.
А там дерева люлі...
І знов-таки зозулі
Кували недарма.
Фашиста я там стріла
Та з автомата — пах!
А він — ах, ах...
Та ниць —
Беркиць!
З кущів дивлюсь. Фашистська гидь
Ногами — сов, руками — кидь...
Біля мене скрізь пом’ята
Партизанами трава.
Трохи далі вчора стята
Поліцейська голова...
Потоки як токи,
Руто, ой руто.
Я сміюся, і не чує
Тут мене ніхто.
Я гукаю, не боюся:
— Це вам, гади, ще не все! —
І, як вітер, далі мчуся
На дорогу, на шосе.
На дорозі щось гуркоче
Я туди гранату — на!
Потім другу... Ой же смішно!
Потім третю! Ну й чудна.
...Дим-димок від машин,
Вгору ворог зліта.
Не той тепер час настав,
Та й сама вже я не та...

Я пишаюся добою,
Я пишаюся собою
І Павлом Тичиною.
Ще горджуся я по всьому
Тим, що я тепер у всьому
Рівна із мужчиною.