Воскресіння

Як помру я, скаже письменство:
— Рано змовкло перо молоде.
Він не ліз стрімголов у членство,
А ішов до людських сердець.
Він приносив джерельну воду
На мистецькі свої грядки,
Променисте життя народу
Освітило його рядки...

І тоді я із мертвих воскресну,
Із труни змайструю човна...
Олег Головко
Як помру я, скаже письменство:
— Ой, на кого ж він нас полишив?..
Сиротливим зробив наше членство
Ще й — по дірці у кожній душі. —
І тоді я із мертвих воскресну!
Я поставлю труну на попа —
І з трибуни тієї, аж з піднебесся
Мовлю:
     — Слухайте всі! Виступа...
Тільки цитьте! — Скажу: — Спокійно!
Ей ти, чуєш? Ану ж бо не вий!
...Виступа не якийсь там покійник,
А — геній, геній живий!
Я не з тих-бо, кого втішає
Слава в царстві німім небуття,
А із тих, хто за ліпше вважає
Грітися в ній за життя! —
І, до неба звівши правицю,
Я лівицю на гроб
                   (тьху! — на трибуну) покладу
І скажу:
        нумо зіткніться!
Я на квас усіх вас веду!