Лихо з розуму

Щавель ми рвали, кислий до оскоми,
Я і сусідська дівчина Марійка...
Мені вона була покірна завше —
Боялася гарячих кулаків
Чи, може, розуму за мене більше мала.
Усім дівчатам притаманна риса —
З усмішкою підпорюватись дурням...

Думок у мене —
Де їх дінеш, де? —
Як у Дніпрі весняному води.
Михайло Казидуб, зб. «Багаття на вітрах»
В дитинстві (як сьогодні пам’ятаю)
Був дурнем я таким, що просто страм...
А нині — леле! — розуму вже маю —
Води не снилось стільки рікам і морям!
А що вже тих думок! — не знаю,
Де їх подіть, ну де?..
           Чи не позичить вам?