Дощ, струна і глибина...

Шепнув щось дощ...
Мрячать дощі.
А хмари — зливою розплакались...
Із хмар висотується дощ
Докучно і краплисто...
Дощі частішають...
Дощі розкраплюються з хмари...
І знову дощ.
Не дощ, а справжня злива...
Михайло Клименко, зб. «Глибока струна»
Світу не видно за чорними хмарами.
Сонця не видно, бо хмари затьмарили.
Все у воді — мокне, кисне, аж булькає,
Все захлинулось, ніщо й не вигулькує...
Тільки на дні, на страшній глибині,
Несамовито хтось б’є по струні.
Б’є та намарне: глуха та струна,
Надто глибока вже й мокра вона!