Віщий сон
О та хата, куди ми приходим з повинною,
Коли мову забудемо рідну шовкову!
О та хата, де ти підіймався дитиною,
Щоб віддати Вкраїні отецькеє слово!
...Щоб іти, як Сашко, по стежках між віками,
Якщо навіть стежки ті покриті тернами.
«Довженкова хата»
Фантазіє людини, не скудій!
...Хай мрії синій птах
Їм дасть імення світлі і шовкові.
Провулки Радості, проспекти Красоти...
«Фантазіє людини...»
Вона до смерті світла й молода,
На подвиг зве, мов дальняя звізда!
«Любов»
Любов Забашта, цикл «З книги життя»
