Коли б не коти

Нам білий кіт перебігав дорогу,
Наледь під крила наші не підліз...
Ну й провели б мене лише до рогу.
Та ні. Взяли — і під самий під’їзд.
А ви втекли... Ви не могли інакше...
І я довіку вдячна вам за те...
. . . . . . . . . . . . .
А в мене чорний кіт між чорнобривців
Сидить, з дороги виглядає вас...
Наталка Матюх, з циклу «Оберніться до мене»
Нам білий кіт перебігав дорогу,
Та ви безстрашно йшли за мною вслід.
І провели б мене аж до порога,
Коли б не вибіг раптом чорний кіт.
І ви втекли. Злякалися котиська,
За що була вам вдячна я в той час.
І хоч дорога ще була не близька,
Я йшла сама, пригадуючи вас.
Ну як ви там? Ну як тепер живете?
І що отам на мислі вашій знов?
Чи ще мене хоч раз ви проведете,
Чи нашу клятий кіт розбив любов?
Чарує ніч, і серце б’ється щемно.
Мені ж без вас не милий білий світ,
Та, мабуть, я чекаю вас даремно,
Бо біля хати ходить чорний кіт.