Борис Феоктістович Чамлай народився 10 квітня 1931 року у селі Розкішному Голованівського району на Одещині (тепер Кіровоградська область) в селянській сім’ї. Мати, Чамлай Ганна Марківна, працювала в колгоспі імені Петровського, батька, Чамлая Феоктиста Даниловича, обрали головою цього колгоспу.

На бурхливому фоні колективізації, розкуркулення і голоду протікало його дитинство. Коли почалася Друга Світова війна, батько пішов на фронт, старшого брата забрали в Німеччину на примусові роботи, а Борис і четверо менших дітей залишились з мамою. Важко жилося до кінця війни.

1951 року пішов до армії і прослужив чотири роки. Після демобілізації переїхав до Кіровограда, де закінчив 10 класів і вступив до Кіровоградського педагогічного інституту імені О.С. Пушкіна.

Після закінчення працював у середніх школах Миколаївщини і Кіровоградщини. Згодом працював в Кіровогадському облсоцзабезі. Але де б він не працював, творчість завжди була в серці, та й саме житя в його кумедності і трагічності надихало писати гумористичні твори. В 1974 році у видавництві «Промінь» виходить його книга «Кому сняться кислиці», в 1981 році — книга «Власна думка» і в 1999 році в Кіровоградському Центрально-Українському видавництві друкується книга «Ментальність диявола».

Та творчість Бориса Чамлая не вичерпується гумористично-сатиричним напрямом. Читачі цінували його ліричні твори за їх тичинівську глибину. Тут і незбагненна краса отчого дому («Йду з роботи полем»), і ода голованівському лісу («Спогад»), і радість з усвідомленням того, що він — студент («Ні, це не забудеться мені»). Чарівними барвами позначені вірші, присвячені батькові, матері та великому Кобзареві. Але, що б не писав Б. Чамлай, його творчість вигідно відрізняє від багатьох інших сучасних авторів справді народна, проста, соковита, мудра українська мова.

Борис Чамлай був людиною товариською і невибагливою в житті, з дитячою незахищеністю і укладом життя улюбленого філософа Григорія Сковороди.

Помер Борис Феоктістович Чамлай 4 червня 2001 року.