Коли «ї» коле в ніс...

Ви часом не кавказець, не уралець?
А може, сибіряк чи білорус?
Чого ж ви, Йване, мови одцурались,
Мов потурнак, німчук чи боягуз?

Як в Івана, в Йвана 
Є ванькир і ванна,
Говорня? в Івана —
«Городська» так звана...

Чи не з Казані часом Катерина?
Чи не її рідня — гора Казбек?
Ні, в Кишеньках говірка материна,
А в Києві... Та що ви — «цур єй пєк»!

В кийовлянки Каті 
Вчать в панельній хаті 
По книжках і карті 
Дітоньки окаті.

На підрі чи в сажі пройшовши «курси», 
Немов на все життя беруть урок 
Й малі курчата, вдячні квочці-курці,
Й пацята — льошці, котра — «рох» та «рох».

В Йвана й в Катерини —
«Діспут»: чи потрібно 
Знать усно й писемно 
Бабоіноземну...

Гадають обивателі-міщани,
Коли їм в місті «ї» заколе в ніс,
То вийде (ждіть, кияни й вінничани)
З дочки — «артістка»!.. А синусь — міністр!..

Хто їм в діда, в баби 
Розуму вдовбав би?
...Як своїх, то й інших 
Зрадить перекинчик.