«Жених»

Дід Семен продав півхати,
Грушу-дичку, пару лав, —
Дід одразу став багатий,
Двадцять тисяч вторгував!

Сто карбованців поштиво
Під розписку бабі дав:
— Ось тобі... Живи щасливо...
І не май до мене справ...

Підкрутив угору вуса,
В праву руку взяв сундук
Й до вдовиці до Ганнусі
У віконце: стук-стук-стук!

— Відчини мені, небого,
Не лякайсь, що борода,
Я люблю тебе, їй-богу,
В мене вдача молода!

Подивилася Ганнуся
На такого «жениха»:
— Ну, а як же там бабуся?
— На печі лежить, зітха, —

Буркнув дід Семен сердито, —
Помирати їй пора,
Не цікаво з нею жити,
Бо вона уже стара.

А тобі — любов і шана,
Все віддам, лиш забажай!
— Що ж, — сказала хитро Гаина, —
Як не шкода — то давай...

Дід потер шорсткі долоні.
Закопиливши губу,
Сукню Ганні дав червону
І хустину голубу.

Показав ще й пачку грошей,
Міць фінансову свою:
— Будь до мене ти хороша,
Заживемо, як в раю.

Заіскрились в Ганни очі:
— Зараз піч я затоплю! —
І послала серед ночі
Діду спать, мов королю.

Ліг «жених», не спить, за вухом
Спересердя шкрябонув:
В баби він забув кожуха,
Шапку й чоботи забув!

І на другий день, підвечір,
Він підкрався до воріт,
Щоб забрать останні речі,
Подививсь: хитнувся світ!

Там бабуся на ослоні
У красі сидить усій,
В сукні тій його червоній,
В тій хустині голубій,

Що учора удовиці
Дарував, немов козак, —
Бач, які жінки лисиці,
Обкрутили діда як!..

З того дня женитись більше
Не ходив Семен-дідусь.

От коли б у нас побільше
Отаких було Ганнусь!