«Вікна сатири»

З висілка в місто одне, робітниче,
Їхав до сина старий чоловік —
Син його вчитись пішов в ремісниче,
Стать мотористом хотів через рік.

Батько привіз і гостинця сільського:
Ряжанки глечик і сотню яєць,
Гуску засмажену, півня смачного,
Коржики з маком, пухкий буханець.

Ось і зупинка. Будинки, квартири —
Важко у місті синка розшукать,
Раптом зустрілися «ВІКНА САТИРИ»,
Карикатури кумедні висять:

Ледар, п’яниця, стиляга в кофтині, —
Хто манівцями блукає в житті.
Враз остовпів чоловік. На картині
Сина побачив. У м’ятім пальті

Лізе із пляшкою через дорогу,
Стежку додому питає у пса,
Так погуляв, що не втримали ноги,
Лізе тепер навкарачки: «Краса!»

Серце на кольки взяло у старого;
Це то пригода, нехай йому грець!
Гуску забув десь із зопалу того,
Глечик з досади розбив. Під кінець

Грізно промовив: — Так он яка шана...
Добре ти батька стрічаєш, гультяй...
Це тут сатира дала прочухана,
Ну, тепер я тобі всиплю, чекай!..

... З висілка в місто одне, робітниче,
Знов поспішав чоловік до синка, —
Той вже давно закінчив ремісниче,
Хлопця зустріла сім’я заводська.

Батько привіз і гостинця сільського:
Ряжанки глечик і сотню яєць,
Гуску засмажену, півня смачного,
Коржики з маком, пухкий буханець.

Ось вже і місто. Трамваї, майдани.
Батько синочка шукати побрів.
Раптом зустрілася «ДОШКА ПОШАНИ»,
Фото найкращих з усіх фахівців:

Токар, ливарник з ясними очима,
В кого досвідчена в праці рука.
Раптом зрадів чоловік: поміж ними
Він упізнав моториста-синка!

Вуса старий підкрутив та ще й хвацько,
Карикатуру в цю мить пригадав:
Бачиш, САТИРА, вона ніби батько —
Добре навчила — людиною став!