Розлучення

Удовиця Катерина
В льох полізла. Тут причина:
Раптом впала зверху ляда,
Удова життю не рада!
А сусід Юхим тим часом
(Він любив поїсти ласо)
Теж у льох направив крок
По солоний огірок.
Став ногою на драбину:
— Ой, рятуйте! — крикнув. — Гину! —
Затріщав щабель під ним,
І в капусту впав Юхим...
Не минула і хвилина,
Як Юхимова дружина
В льох заглянула... Овва!
Там старий і з ним вдова!
— Так оно які причини,
Що стирчиш тут дві години,
Крутиш, голубе, любов!
Вже молодшу, бач, знайшов! —
Як Юхим їй не доводив,
Що він жертва лиш пригоди,
Що яка любов бува,
Як в капусті голова!
Та дружина тільки грюка
І кричить одно: — Розлука! —
З тої люті, з того зла
В суд заяву подала...
Ось прийшла судитись днина,
Справа слухатись повинна,
А дружини десь нема,
Ждали, ждали всі — дарма!
І пішли шукать гуртом,
Скрізь дивились: під полом,
На горищі, в димарі,
На колгоспному дворі,
Де овечки, де воли...
Ледве... в погребі знайшли...
В розпанаханій сорочці
Ледь жива сиділа в бочці!..
Слізно блимнула очима
І у крик: — Зовіть Юхима!
Я помилку визнаю
І розводу не даю,
Бо у всьому, бачу, винна
Тільки ляда і драбина!..

Цю історію маленьку,
Хоч не зовсім і гладеньку,
Пам’ята нехай той люд,
Що спішить з «розводом» в суд!