Весела життєрадісна Козуля, Розумниця мала, На першій самостійній гулі Довірливо до гостя в лісі підійшла. Гість посміхнувсь: — Це те, що треба... Минь-минь, кось-кось чи як до тебе... Моя хороша, диво з див, — Погладив ніжно, цукром пригостив, Поплескав по крутих боках, А потім відійшов, та із рушниці — бах! Мораль не для людей — для звірів осторога: Тікайте від тварин двоногих!
