Культурна байка

Не у глухім бору сосновім —
В одній культурній установі
Дійшли аж до Директора сигнали,
Що грубо із людьми поводитися стали:
Вже й не здоровкаються, годі —
Таке, мовляв, тепер не в моді!
Директор зразу не повірив,
А потім вирішив усе це перевірить.
Неначе на спектаклі, на прем’єрі,
Приклеїв бороду й під виглядом кур’єра
Зайшов у перші двері: — Добрий день! —
А там сидить солідний чоловік, анітелень,
Ще й відвернувсь. Химера!
«Кур’єр» у гардеробі став,
Пальто секретарю подав,
А той трима ще й руки: одягни, мовляв...
Вдягнув, а він і «дякую» не проказав...
«Е ні, — Директор вигукнув, — доволі!
Для чого ж ми дітей тих учимо у школі?
Маленьких учим чемності: що, де і як?
Виховуєм, виховуєм, щоб потім так...
Немов немає в цім ніякої потреби?» —
І винних викликав до себе
І лагідно, без крику, штурму
(Бо про культуру слід і говорить культурно)
Усе повів, що на душі було.
Подейкують — допомогло.