Командири

Два діди з онуками
Вийшли погулять
І своїх нащадків тих
Стали вихвалять.
— Мій Петро, скажу тобі,
Це талант, це хист,
Як пожбурить грудкою —
Мов артилерист.
В ціль улучить точно він,
Прямо богатир,
Не якийсь пустун-свистун,
Справжній командир!
— Ну а мій Михась малий,
Що гуляє ген, —
Другий дід показує, —
Просто феномен:
Пустить пароплавчика
Й цілий день гуде,
Бачу, що в роду моїм
Капітан росте! —
Як почули хлопчики,
Хто такі вони,
До дідів підскочили,
Підтягли штани,
Гордовито глянули
І як закричать:
— Якщо перед вами тут
Командири — встать! —
Ледь діди позводились,
Раді, ну й дива!
А онуки з ходу їм:
— Кроком руш! Ать-два! —
...На алеях сквериків,
Парків і садів
Десь муштрують хлопчики
Й досі тих дідів!