Був малим — йому в колиску Подавали каші миску І казали: «З’їж, Хомо, То цукерочку дамо!» А коли ходив до школи, Все гули, неначе бджоли; «Вивчи віршика, Хомо, — Ми карбованця дамо!..» І почав Хома звикати Від усіх лиш брати, брати... Схаменувся він, коли Не просив, але... дали! Плаче батько, плаче мати, Бо попав синок за грати, І кричать кругом і всюди: «Наш Хома не винен, люди! Розберіться, в чому суть: Винні ж ті, які дають».
