Автограф

Колись на дереві Єфрем
Автограф вирізав ножем:
«Є.Є. Копитенко». І — рік.
А в думці так собі прорік:
«Допоки бук стояти буде,
Мене не раз згадають люди».
А згодом хтось побачив це
І дописав одне слівце...
Минуло з днів тих двадцять літ,
Давно в чуприні білий цвіт.
Рішив він парк той знаменитий
У колі друзів навістити,
І ось, приїхавши сюди,
Бундючно ходить, мов індик.
— Оце, — промовив хтось, — бучище!
У всіх ковзнули очі вище,
І кожний швидко, мов фотограф,
Схопив на мушку той автограф:
«Є.Є. Копитенко — баран».

І зір його заслав туман...
На бука сперся, щоб не впасти,
І став мізерний, як будяк:
Його тут згадували часто
І величали он, бач, як!