Янгол молодиця

Химка — женщина плоха,
Серце добре в неї...
Якось чув я, як вона
На весіллі в Мовчана
Привертала жениха
До дочки своєї.

— Будеш, — каже, — все життя
Дякувать, Євмене.
Вік звікуєш до пуття,
І не буде каяття:
Катя — янгол, не дитя, —
Вся пішла у мене.

Ну, а я то вже ж така
Делікатна й тиха.
...А от Настя у Божка
Так вогнем і диха —
Перед нею укляка
Навіть Соболиха.

Або та, що на моржа
Страшно схожа, — Ніла.
Та заріже без ножа,
Їсть і їсть, як та іржа.
Трьох зятів із’їла.

Й двох своїх чоловіків...
Ну, а Соломія
Переспорить всіх чортів,
Ніби в неї сто ротів,
Як у того змія.

Всі мене як опадуть,
Просто з ніг валюся.
Горла не порву чуть-чуть,
Ледве одгризуся...

Щоб не було каяття, —
Сватайся, Євмене,
Вік звікуєш до пуття,
Катя ніжна, мов дитя,
Вся, як єсть, у мене.

Підхопився Химчин «зять»,
Та мерщій із хати,
Й картуза забув узять,
Кілометрів, мабуть, з п’ять
Лопотіли п’яти.