Вірна жона

(За східними мотивами)

Вона була щира, вродлива і мила,
Любила лише чоловіка свого.
І ось бідолаху покинула сила,
Звалила недуга у ліжко його.

Дружина ридала й клялась, що не зможе
Прожити без нього й добу одну.
І так, як ділила по досі з ним ложе,
Поділить із мужем своїм і труну.
— Не зарікайся, допоки жива, —
Такі чоловік їй промовив слова.
Вона ж відказала, подумавши мить:
— Якщо мені дано тебе пережить,
То я, далебі,
Вірна й по смерті буду тобі!
— Не зарікайсь, бо чого не бува,
Поки людина жива.
— А я перед господом богом клянусь,
Що більше ні з ким уже не поберусь!
— Не зарікайся, допоки жива,
У світі бувають великі дива. —
І ще він такії слова промовля: —
Тримайся, хоч поки
                просохне земля... —
Скорботна й сумна,
Присяглась жона.
Слабою рукою сльозу він утер,
До стіни повернувся і вмер.

. . . . . . . . . . . . . . .

Третю ніч, третю ніч уже, наче мана,
На кладовище крадеться вірна жона.
Запиналом махає та все примовля,
Щоб скоріш на могилі просохла земля...