У селі Береговім

Над Росавою-рікою,
У селі Береговім,
Проживає баба Кудря,
Чи, як кажуть, баба Грім.

Хтось дотепний молодицю
Громом-бабою нарік.
Так це прізвисько за нею
І лишилося навік.

В баби є онучка Леся,
Кругла сирота вона.
В дівчини батьків забрала
Ненависна всім війна.

Стала баба Кудря Лесі
І за неньку, й татуся.
І в самої та онучка
То й рідня її уся...

Тож як вечір, баба Лесі
Казку-правду й почина:
Як спиналася на ноги
І як падала вона...

І не диво, що онука,
Бувши зовсім ще мала,
Бабине життя тернисте
Вже тоді пережила.

Ось чому своє вже, власне,
Жити легше їй було.
Через те вона любила
І артіль свою, й село.

І коли скінчила школу,
То сказала: — Хліб і сіль
В баби я колгоспний їла,
Тож піду і я в артіль.

В ту, яка бабусю й неньку
По звитяжній праці зна,
Тільки щедрості й моєї
Потребує ще вона!..

...Вговорила подруг Леся.
Ланку їй дали-таки,
Дві взяли собі культури —
Кукурудзу й буряки.

— Ну, давайте, білоручки,
Десять років недарма
Гризли ж ви граніт науки... —
Підкидав не жартома

Чоловік один лукавий,
Скоса в їхній бік глядів,
А траплялися невдачі, —
Зловтішавсь і злорадів.

А невдач та неполадок,
Як на гріх або на зло,
Чималенько напочатку
В ланці Лесиній було.

Може, хто з дівчат подушку
Уночі й зросив слізьми,
Та тримались молодята
Гідно й гордо між людьми.

Допомоги не просили
І давали лад всьому.
Сильні й щедрі духом стали
За два літа. І тому,

Як дівоча їхня лапка
Стала прикладом для всіх,
Осоромлені злобивці
Гірко свій ковтнули сміх.

А дівчата на підмогу
Відстаючим скрізь ішли.
Старші люди чудували:
— Чи було таке коли!

Але ось у нагороду
За звитяжний, чесний труд
Ланці видали медалі, —
Святкував той день весь люд.

Ввечері зійшлись до клубу
Нагороджених вітать.
Скоро там не те що сісти,
Не було де навіть стать.

У президії, крім ланки,
В око це запало всім,
Сім бабунь іще сиділо,
А між ними й баба Грім.

Всі повдягані в святкове,
Тихі, щирі трударі,
Наші дорогі бабуні,
Невсипущі матері...

Почали дівчат вітати,
Промовляли, як хто вмів.
Тільки хитрих і нещирих
Не було в промовах слів.

І дівчата хвилювались,
Пломеніли на лиці
Та в хустках своїх квітчастих
Теребили все кінці.

Ось дали і Лесі слово:
Вийшла сміла, бойова,
Склала щиру всім подяку
Щиросерда ланкова.

Потім каже бабі Кудрі
І ровесницям її:
— Вам ми кланяємось в ноги,
Рідні й дорогі мої!

І цілуєм ваші руки,
Трудові та горьові,
Перші в нашому колгоспі
Ланкові і рядові...

І дівчата тричі в ноги
Поклонилися тоді
Тим, що щастя їм здобули
У звитяжному труді.

Дві сльозини-намистини
Впали й бабі на лице...
Баба Кудря на онуку
Аж розсердилась за це.

Бо на людях плакать зроду
Не любила баба Грім.
А за все останнє Лесю
Вихваляла скрізь і всім.

Іноді медаль у неї
Брала у святкові дні,
Надівала і казала:
— Двом дали ж: тобі й мені.

Відтоді помолоділа
Баба Кудря, ожила.
Не давали знову спати
Їй колгоспівські діла,

А вона вже не давала
Спати ледарям усім...
Знову стали бабу Кудрю
Називати баба Грім.