Тихе життя

На заводі у Мудрейка
Рідко так буває де,
Згідно плану, мов по рейках,
Виробництво ваг іде.

Ідеальний ритм в роботі,
Без усяких стук та грюк.
Все тут плине без клопотів,
Без усяких творчих мук.

Лиш гойдає вліво, вправо —
Гойда-гойда, гойдаша...
Він собі здобув це право...
Благоденствує душа!

І душевне те погіддя
Впало на його лице,
На подвійне підборіддя,
На округле черевце.

Та рвонув хтось раптом двері
До Мудрейка в кабінет.
Із стола знялись папери,
Полетіли на паркет.

Вмить розплющує він очі:
— Що це? Хто це?
Де це я?
Що тобі потрібно, хлопче?
Той всміхається, сія:

— Я таки секрет освоїв
І свого таки досяг!
Я придумав, як подвоїть
Виробництво наших ваг.

Винахідник ждав, що здійме
Наш Мудрейко шум і гам,
Спопаде його в обійми
Та почне радіти й сам.

Ні, себе Мудрейко стримав.
Мовчазний, напружений,
Він водив лише очима,
Наче був контужений.

А слова жорсткі й жорстокі
Линули мов з небуття...
«Ну, тепер пропав твій спокій,
Шкереберть піде життя».

Він би з власної зарплати
Винахіднику тому
Ладен премію був дати,
Тільки б удалось йому
Згоду автора дістати,

Згоду й право заодно —
Винахід отой сховати
Не під скло,
А під сукно.