Совість

Були собі дід та баба —
Дід здоровенний, а баба мала.
Проте ця мала нахаба
Старша над дідом була.

Всяк помічав це зразу,
Хто там хоч раз побув.
Раз до свого перелазу
Дід і мене гукнув.

Сіли собі та й курим,
Судим про те, про се,
Раптом шарахнулись кури.
— Бабу, — дід каже, — несе!

Але ж в бабуні й замашки!..
Суче кулак аж під ніс
І верещить: — А шабашки
Знову мені не приніс?!

Де твоя совість, враже?
Глянь, як он пташить Тягно...
— Так я не можу, — дід каже, —
То, бач, колгоспне ж майно.

Баба тоді шаленіє:
— Грицьку, покайсь хоч тепер!..
Що, твій колгосп обідніє?
Він же у нас мільйонер!

Дід одступа від старої.
— Ти, — каже, — знаєш сама,
Совісті в мене такої
І на копійку нема!

Чують такі ще дебати
Деколи наші хати.
Тяжко старим цим дибати
До однієї мети...

Рясно в бабуні пороків.
Скільки ж їй літ? Овва!
Кажуть, всього тридцять років,
Дідові — тридцять два.