Постарався для нащадків

Дружно гнаний звідусіль,
На людей напавши зрячих, —
Він торік прийняв артіль
Забавок-цяцьок дитячих,

Де умільці-мастаки,
В чесній праці посивілі,
Роблять дітлахам хатки
Й заводні автомобілі.

Взяв у руки керівник
Хатку — іграшку дитячу,
Й сам прорік його язик:
— Згрохай з іграшок цих дачу,

Щоб не змалиться зовсім
На оцім дитячім ділі... —
І директор згрохав дім
В лісі коштами артілі.

«Це за стаж тобі й труди
Нагорода від народу!»
Притаївсь і ждав біди,
Наче кіт, що скоїв шкоду.

Притаївсь і нітелень,
А гризота стука в груди...
І в один погожий день
У палац з’явились люди:

— Щоб не кидавсь ти вночі,
Щоб тебе не гризли муки,
Ти, мабуть, віддай ключі
Від будинку в наші руки.

Ми поселим тут малят,
Хай блаженствують малята!
І давай не будем, брат,
Часу гаяти в дебатах.

Ах, який зробив віраж
Бувший керівник артілі.
Мав чималий, видно, стаж
Чоловік у цьому ділі:

— Нащо вам з керівником
Удаватись до емоцій,
Ще й тоді, як він цілком,
В даний мент на вашім боці!

Дача наша, не моя,
Не порушив я порядків.
Так її й задумав я
Для маляток, для нащадків...

Все добротне в хаті цій,
У яку не гляньте призму.
Це, сказати б, внесок мій
У скарбницю комунізму.

Людям корисно було
Ці слова почуть лукаві:
Знатимуть тепер, що зло
І в такій бува оправі.