Катрусеня

Є в маленької Катрусі
Татко, мама, дві бабусі,
Та ні брата, ні сестри,
Ну, а тьоть — аж цілих три!

Всі Катрусю дуже люблять,
Виціловують, голублять,
Що захочеться Катрусі,
Зроблять тьоті та бабусі.

А Катруся губки дує
Та все більше вередує:
— Чом це лялька, любі тьоті,
Язика не має в роті?

Бабо перша, бабо друга,
Де мій слоник? Де папуга? —
Тупа ніжками та злиться:
— Де мій бантик? Де лисиця?

Всі під ліжками зникають
Та цяцьки її шукають.
Втихомириться на мить,
Потім знов як закричить:

— Зашнуруйте черевички!
Пошукайте рукавички!
І знайдіть мені калоші!
Ох, які ж ви нехороші!

Так Катрусенька оця
Вередує без кінця.
На бабусь, на тьоть кричить, —
Замовка ж тоді, як спить.

А бабусі, тьоті, мати
Вже не можуть навіть спати.
Так ухоркує щодня
Їх оце Катрусеня.

А як стане підростати?
Прийдеться подвоїть штати
Тьоть, звичайно, та бабусь —
Ми вже знаєм цих Катрусь.

Мудрі люди приповідку
Склали ж, мабуть, недарма:
«Котика чим довше гладиш,
Вище хвіст він підійма!»

Строго кажучи між нами,
Винні тати тут і мами,
Тьоті, звісно, та бабусі,
Що такі ростуть Катрусі.