Ялинка й Пень

У лісі Пень Ялинці вихвалявся:
— Хоч ти висока, та худа, гнучка
І вся в якихось довгих колючках.
Пнись вгору чи не пнись, —
Хтось зріже, і незчуєшся, колись.
Нащо й рости. На мене подивись.
Гладенький я, неначе та тарілка,
    Отут собі тихесенько стою
    Й нікому клопоту не завдаю.
— Та бачу я, — у відповідь Ялинка, —
Стовбичиш сам по собі, та й усе,
Від тебе користі ніякої немає,
А хто не йде — за тебе зачіпає
І шкереберть лишень летить усе.
А я росту, й нехай мене спиляють,
Та я хоч раз вогнями засвічу
І малюків порадую на свято.

Мораль тут зайве начебто читати,
Проскніти можна цілий вік, як Пень.
Але світить в житті хоч би один лиш
                                день —
    І то вже жити варто.