Лисиця і Цап

За народними мотивами

Лисиця думала добратися до гав,
Що посідали на осику
(Голодному — що бог послав!).
Отож, задравши вгору пику,
Стрибнула до найнижчого гілля
І... що це? Де опора? Де земля?
Кумася в яму глибочезну впала!
Принишкла спершу. Потім круть і верть,
Але як не стрибала,
Не вибралась. Сиди, чекай на смерть.
Сльозу пустила, прикусивши лапу.
І раптом чує голос Цапа:
— М-ме! Де попить води?
— О Цапику, стрибай сюди!
Чого там никати у спеку?
До річки бігти ген, далеко!
А тут чудово, сонце не пече,
Водичка — хлюп-хлюп-хлюп — тече.
Стрибай! —
Послухав Цап, стрибнув.
Коли ж на дні зіп’явсь на ноги, —
Лисиця скік йому на роги
І — з ями. Тільки хвіст майнув.

Не знаю як, але цю хитру звичку
Зуміла людям прищепить Лисичка —
Коли в негідника біда,
Він Цапа вигляда!