Унікальний випадок

Під вечір це було.
Мисливці Вовка вбитого привезли у село.
Зустрілася Коза їм на дорозі,
Із сумом глянула й пустила сльози.
Зіпершись на паркан,
Спостерігав картину цю Полкан
Й ну з неї кепкувати:
— Чи ти не тю? Над Вовком сльози проливати!
Хіба ще мало Кіз
Перетягав той живодер у ліс?
— Бов-бов! Чув дзвін,
Але не знаєш звідки він!
Мовчав би краще.
Я не за Вовком голосила,
А лиш за тим, що він мою сусідку милу
Не встиг схопити в пащу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Таке, звичайно, слухать бридко.
А в тім... мо допекла до печінок сусідка.