Стригун і воли

До хури з сіном, що воли тягли,
Живкого стригуна оброттю прилигали.
Скрипіла вісь, і сонно ремигали воли.
Стригун перцює: то убік рвонеться,
    То випнеться, то впреться.
Моругий покосивсь: — Чого це ти, дурне?
Ніхто не підганя, на хурі сіно свіже —
Бреди собі та жуй!
— Хіба ж то справа в їжі? —
Поскаржився Стригун: — Я стати мав конем:
    Тоді б мене на перегони брали
    Чи в бричку запрягали... —
Моругий здивувавсь: — Яка ж тобі пеня?
    Я так собі, Стригуне, метикую:
Ходи собі, як ми, а титул май коня.
— Ні-ні, коли у вас я з рік попрактикую
І ваш ентузіазм увійде в плоть мені
    То буде по коні.

* * *

О господарнику, в руках котрого штати!
Мораль для себе з байки витягай:
Як спеців молодих приймаєш працювати,
    То до моругих не лигай!