Вовк родичам смиренно говорив:
— О, Лось був муж достойний і душевний.
Коли ще жив,
Зі мною він дружив,
І з ним я був, як братець кревний.
Лось, мов живий, ввижається мені,
Про нього пам’ять зберігаю й досі. —
І Вовк обвів очима роги Лося,
Що висіли за лігвищем на пні.
