Селянин і Собака

    У лісі Селянина стрів Собака.
— Тікай, — сказав йому, — тікай бігом,
    Бо тут розбійники кругом. —
Став Селянин просити: — Матимеш подяку,
Зостаньсь, оборони! — Але не хоче Пес:
— У мене до життя не зник ще інтерес —
    На трьох озброєних бандитів
    Мені одному в бій ходити? —
Та Селянин блага, не відстав:
— Віддам, що краще в мене є,
Вгощати буду м’ясом без кісток,
На кухні в кращий посаджу куток. —
І Пес піддавсь. Укладено угоду.
А як розбійники натрапили на них,
Собака вмить напав на ворогів страшних,
На місці двох поклав, а третій — ходу.
— То як угода! — Пес питає в Селянина.
— Ходім! Ти ж рятівник і друг мені єдиний! —
Аж ось і двір. Господар жінку кличе:
— Я Пса привів. Як гостя, зустрічай,
    Веди на кухню, пригощай!
— Ти що, здурів! — кричить жона. — Мені
Бракує тільки Пса. На кухню, кажеш! Н-ні!.. —
    І так взяла в роботу чоловіка,
Що здався він, аби позбутись крику.
    Тим часом Пес на кухню завітав,
        Та не м’ясця —
        Дубця
        Дістав.

Так часом дехто другові уважить
За те, що той життям для нього важить.