Павук на клумбі

— Анумо, бджілоньки! Доволі нам сидіти,
Летім у сквер — дерева там, трава,
На клумбі — пишні медоносні квіти…
    А пахощі — п’яніє голова! —
До подруг радісно Бджола прозумкотіла,
І дружна зграйка бджіл за нею полетіла.
— Ц-цікаво, що там є! Який життєвий зміст! —
Сказав Павук і сповз на повітряний міст.
Е, що та техніка! — умить струна напнута —
    І приземливсь без парашута.
        О диво з див! Не клумба — рай!
На квітниках бджілки, метелики, комашки,
Під сонцем розцвіли троянди та ромашки, —
Пий сонячний напій, пилок собі збирай.
    Живи сто літ — не помирай!
Павук хвалив багате питво-їжу,
Але зітхав, усі облазивши кутки:
«Ех, павутиною б обволокти квітки
Та на комашок цих пустить отруту свіжу...»

Нерідко так чужинський гість
Мед-пиво наше п’є, хліб-сіль із нами їсть.
    Та, у душі злобу приховуючи люту,
        Шукає, де пустить отруту.