На богоміллі

    Текла у лісі річка
        Невеличка.
Над нею урвище й печера, мов капличка.
До неї Заєць, Вовк, Осел і Лис прийшли
        Та й сповідатись почали.
    Осел сказав: — Не вірю я Сові.
Пугикає, ацо буцім бог є в небі.
Бог, може, є, та де? От я скажу за себе:
    По вухах чую — бог у голові. —
Лис усміхнувсь: — Ослячі забобони —
От в мене, схоже, в серці бог,
Бо як у курнику зчиню переполох:
Ловлю курей, а серце калатає в дзвони.
    — Дозвольте Зайцеві, в кінці кінців:
Чому моя дужа, як я почну петляти,
    Перекочовує у п’яти?
Наш бог — в ногах: вони врятовують зайців… —
    Вовк буркнув: —Що ж, свого всяк має бога,
    Але вони у вас якісь не ті.
    У мене бог — у животі:
    Наїмся — схожий на святого.
Такий всемилостивий з боженьком своїм,
Що часом третього ягняти не доїм...