Лисиччине лукавство

    Пронюхала одного дня Лисиця,
Що в місто Селянин свій крам наладнував.
    Була не проти підживиться...
    Та чи залишиться жива?
     «Ну, — дума, — або пан,
        Або пропав».
Мовляв, не виграє, хто не мізкує
    І хто життям не ризикує.
М’ясце для Лисоньки — як для Ведмедя мед.
    Швиденько вибігла вперед,
Лягла немовби мертва на дорозі...
    От їде Селянин на возі.
    — Диви!.. Лисиця!..
Мені, звичайно, шкурка знадобиться.
    А гляну: мертва чи жива? —
    І батогом оперезав щосили
Так, що кумі в очах мов іскри засвітили.
    Та втерпіла, хитрюща голова.
І Селянин, промовивши: — Готова!.. —
На віз Лисицю вклав, усівсь на передку,
Погукує собі бадьоро на Гнідого.
    А Лиска вибрала, що до смаку,
    Нажерлась досхочу на возі
Та й виплигнула по дорозі.
От на базар Господар прибува,
Посвистує й товар свій розкрива,
Глядь! — а на торг лишилися об’їдки
    І слід від хитрої сусідки.

Злодюга зна, що смерть на нього часом жде,
    Та ради здобичі іде на риск, іде...