Золочена рибка

У неділю відпочити
На рідну природу
Зібрав собі цілу свиту
Директор заводу.
Поки шофер на шашлики
Приготує м’ясо,
Побавитись в риболовлю
Рішили тим часом.
От хвилина а чи друга
Швиденько минає,
А поплавець директора
Під воду пірнає.
Смик — і рибка на гачечку
Золота тріпоче.
«Зараз буде проситися,
Що на волю хоче».
— Чуєш, рибко золотенька,
Вір в щасливу долю:
Як план мені забезпечиш —
Відпущу на волю!
— Я з тобою, губителю,
Говорить не стану,
А тим більше — помагати
В виконанні плану.
Я, по-перше, не золота,
А тільки іржава,
А по-друге, за що тебе
Годує держава?
Ти ж отруїв в тім озері
Чудодійну воду.
Ти ж, варваре безсердечний,
Губиш всю природу.
Тож нічого приємного
Я тобі не зичу,
А на тебе комісію
Із главку накличу.
Ви ж не озеро — катівню
Оце збудували! —
Звинулася — плюсь у воду —
Поминай, як звали!..
— Ах ти ж підле сотворіння!
Ще мені й грозити?!
Та я на вас таке пущу —
Не схочете й жити!
Нумо в річку те озеро
Спустимо потиху,
А всі збитки потім спишем
На стихійне лихо.
Дідько з нею, кат не вхопить
Рідну ту природу! —
Трісь! — і греблю враз прорвало —
Та й кінці у воду!

... Зі столиці комісія
Діяла активно
Й оцінила ту подію
Строго об’єктивно:
Хто стихію загнуздає?
Це проблема вічна —
Не якась там рукотворна,
А ге-о-ло-гіч-на!
Посунулись, змістилися
Всі пласти глибинні.
Отже, люди у цій біді
Ні крихти не винні!
І послали директора
Не в казенну хату,
А зробили керуючим
Всього комбінату.
Щось велике комбінує,
Щось там проектує,
Не одній триклятій рибці
Люту смерть готує.