Сковорода

Плита гаряча до Сковороди:
— Іди сюди,
Погрійся!
Сміливіше, — біди
Ніякої не бійся!
— А я нічого не боюсь,
Бо що б там не було, —
Відверто, чесно признаюсь:
Люблю твоє тепло! —
Вже на плиті Сковорода,
На ній — свіженьке Сало —
Спочатку тихо: — Ше... че-че...
А потім зашкварчало:
— Рятуйте! Пробі! Ой пече!
Пече мене Сковорода...
Я мук таких не знало!..
А Сковорідка: — От дурне!
Чого репетувати?
Адже печуть найперш мене.
Кого ж тут рятувати?
Але ж мовчу
І не кричу,
Тривоги не здіймаю.
Нехай погріють досхочу,
Та витримку я маю.

. . . . . . . . . . . . . .

Ще є, на жаль, такі мужі —
Безжальні і залізні —
Ніщо страждання їм чужі
А чи благання слізні.