Жінку чоловік застав сумною. Ні словечка та не промовля. — Що сталося? Поділись зі мною! — З’явиться в нас, Федю, немовля. — Це ж прекрасно! Господові слава! Нам не пізно, не журись, чудна! Ще школярка наша Владислава, Буде мати братика вона. — Капнула підсинена сльозина, Прихилилась жінка до плеча: — Ой, не брата, а дочку чи сина... А ми будем мати онуча!
