Хома і лавка

Раз весною вранці-рано
(Був про це в них договір)
Два сусіди — Клим з Романом
З інструментом вийшли в двір,

Щоб у затінку під дубом
Гарну лавку змайструвать:
Буде всім у спеку любо
В холодку відпочивать.

Зверху грунт пробили ломом,
Щоб лопата йшла як слід.
Вибігає раптом з дому
І кричить Хома-сусІд:

— Як же, друзі, вам не сором
Відсторонювать мене!
Чи Хома — каліка, хворий,
Що ні разу не копне?!

— Та й Грицько, мій син, не буде
Тут чекати до принук.
Почекайте хвильку, люди,
Зараз я його гукну.

Гриць в вікно просунув носа:
— Що там сталось, до біди?
— Побіжи, — Хома наш просить, —
Сюди Стася приведи!

— Заодно поклич і Савку.
Стійте, хлопці!
                     Це не сміх!
Раз для всіх ми робим лавку!
То і кликать треба всіх,

— Лава — це громадська справа,
І у пору ось таку
З нас ніхто не має права
Спочивати в холодку!

Дві години так горлав він,
Забігав до всіх квартир:
— Станьмо в лави всі до лави!
— Вславим лавою наш двір!

Наскликав людей він масу —
Не пропхнеш ніде й руки!
А Роман і Клим тим часом
Закопали два стовпки.

І коли Хома той бравий
Так набігався, що змок,
Умостився Клим на лаві
І останній вбив гвіздок!