Вовк та Пастухи

Раненько на узліссі Вовк блукав,
        Голодний, злючий.
    Ні зелень ніжних трав,
    Ні квіточки пахучі,
Ані пташок веселий передзвін —
Ніщо не вабило Вовчиська злого.
    Красі не вмів радіти він,
    Бо що те все для нього, —
    йому б овечку чи ягня
    Поцупить серед дня...
Поволеньки забрався так до яру.
    І що це? З радощів аж сів:
        В яру овець отару
        Зненацька стрів,
    А біля неї — пастухів.
Розчуливсь Вовк, аж здивувався сам,
Вклонився пастухам низенько
    І мовить лагідно, тихенько:
        — Мир вам,
        О друзі любі!..
І в посмішці ошкірив гострі зуби.
— Ти чуєш це? — сказав один із пастухів: —
    Приємна музика цих слів,
    І проти б говорить негоже.
Але як Вовк базікає про мир, —
    Словам його не вір,
    А будь щомиті насторожі —
    Тримай міцніше вила:
Вовки туди не лізуть, де є сила!