Періста і Коза
— Змагатись за надої? —
Мукнула Періста. —
М-му... можна. Заявляю урочисто:
Не осоромлю череди!
От хто б міг буть партнером гідним,
Порядним і солідним?
Не Віл же, ні. Волу — куди!
Бо молока він не давав ще зроду.
Узять Рябу?.. Занадто вже передова.
Не можу я на вітер кидати слова —
Змаганню тут не буде ходу.
Кого ж? Ага, я викличу... Козу!
І доїться, й приплід дає на славу.
З Козою віз цей повезу!..
Що, Кізонько, візьмемося за справу?
Покажем, хто ми є!
— Воно б то так. Але, як роздивиться,
То важко нам возиться:
Хіба з твоїм зрівняти молоко моє?
Я що? Коза. А ти — Корова.
Я кварту дам, ти цілих три, ну, дві.
— Ой му-у-дра ти, була б собі здорова.
Та це розмови ділові?
Рівняйсь і ти, голубко, на передових,
Підтягуйся, учись у них, —
На те воно й змагання.
А в холодку стоять нам гріх. Ганьба.
Хай не лякають труднощі і боротьба!..
Коза здалась. Забула всі вагання.
Аж ось зимою
Підрахували їх надої.
Еге ж, Періста Кізоньку перемогла.
Хоч те, що більше від Кози дала,
Вміщалося, пробачте, в ложці.
Зате була між переможців!
* * *
Коли в людей діла й думки формальні,
То успіхів не жди в змаганні.