Петро Сліпчук

Байки

Періста і Коза

    — Змагатись за надої? —
    Мукнула Періста. —
М-му... можна. Заявляю урочисто:
    Не осоромлю череди!
От хто б міг буть партнером гідним,
    Порядним і солідним?
Не Віл же, ні. Волу — куди!
Бо молока він не давав ще зроду.
Узять Рябу?.. Занадто вже передова.
Не можу я на вітер кидати слова —
    Змаганню тут не буде ходу.
Кого ж? Ага, я викличу... Козу!
І доїться, й приплід дає на славу.
    З Козою віз цей повезу!..
Що, Кізонько, візьмемося за справу?
    Покажем, хто ми є!
— Воно б то так. Але, як роздивиться,
    То важко нам возиться:
Хіба з твоїм зрівняти молоко моє?
    Я що? Коза. А ти — Корова.
Я кварту дам, ти цілих три, ну, дві.
— Ой му-у-дра ти, була б собі здорова.
    Та це розмови ділові?
Рівняйсь і ти, голубко, на передових,
    Підтягуйся, учись у них, —
    На те воно й змагання.
А в холодку стоять нам гріх. Ганьба.
Хай не лякають труднощі і боротьба!..
Коза здалась. Забула всі вагання.
        Аж ось зимою
    Підрахували їх надої.
Еге ж, Періста Кізоньку перемогла.
Хоч те, що більше від Кози дала,
Вміщалося, пробачте, в ложці.
    Зате була між переможців!
    
* * * 

Коли в людей діла й думки формальні,
    То успіхів не жди в змаганні.