Про деякі хиби
в розведенні риби

Серед літа запашного,
В розпал косовиці
Завітав до Митрофана
Синок із столиці.
Почоломкався з батьками,
Довго тис їм руки
І сказав: — Тепер я, любі,
Представник науки.
Ота ступінь кандидатська
Дала себе знати,
Тож даруйте: не мав часу
Вам листи писати.
— Та що було, те минуло, —
Мовив щиро тато, —
Добре, сину, що навідавсь;
Нам воно — як свято...

Сидить синок на покутті;
За столами — гості...
Ну, звичайно, не без того:
Дійшло і до тостів...
А як батько перехилив
Якусь там чарчину,
Витер вуса та й питає:
— А ким же ти, сину,
Десь там служиш, розкажи нам
Якщо не секрети:
Можливо, ти конструюєш
Космічні ракети?
Чи велетні-самоскиди,
Як оті он КРАЗи?
Чи шукаєш по Сибіру
Золото й алмази?

— Не конструктор я, татуню,
Не шукач-геолог.
Рибовод я, а точніше —
Вчений-іхтіолог.
Дисертація у мене
На риб’ячу тему;
В ній недоліків ряд викрив,
Намітив проблему.
Назвав працю — на пораду
Доктора Кандиби —
«Про недоліки і хиби
В розведенні риби»...

Син дістав рукою з миски
Жарену плотвичку
(Разом їсти й говорити
Мав учений звичку),
Схрумав її, облизався,
Та й питає неньку:
— Оце в селі таку рибу
Ви їсте дрібненьку?!
— Не до риби нам, голубе, —
Відповіла мати, —
В нас людей не вистачає
Корів доглядати.
Вже й доїмо машинами,
Висока зарплата,
А чомусь минають ферму
Хлопці та дівчата.
Кожне — вченим хоче стати,
Тільки в місті жити...
Голуб’ята, а хто ж буде
При землі робити?!
У селі вже не одна он
Пустує садиба!..
А земля — то ж хліб і м’ясо,
Та й та ж таки риба!..
Ото якби в нас не тільки
Писали про хиби,
А побільше займалися
Розведенням риби,
То порядок був би повний
У цьому питанні,
І їли б ми не плотвичку —
Карасі в сметані.