Помер дідусь в мого сусіда — веселий, щирий непосида. Зібрались родичі гуртом, щоб пом’януть його добром. От гомонять, зітхають нишком. Мовчить лише Стецько Лемішка... Як сьому чарочку упік, дружина — штовх його під бік: — Сказав би й ти щось про сусіда!.. Степан підвівсь, немов сновида, розмазав сльози по щоках: — Так жаль старенького, що жах! Давайте ж нині по заслузі йому подякуємо, друзі: якби ж не вмер він, дід Пилип, то де сьогодні ми й пили б?!
