В морі плавала акула...

В морі плавала акула,
що б не стріла —
               проковтнула,
чи рибець, а чи тунець —
всім кінець!

Ціле море переоре,
де крутнеться —
              рибам горе:
не щадить ані малих,
ні старих.

Якось люта ця акула
в морі дивний шум
                        почула,
бачить — начебто пливе
щось живе.

Дума хижа: «Ну й рибина!
Пре, що аж за нею піна,
та помітить лиш мене —
дремене!

Бо мене усі бояться...
Тільки їй втекти
                  не вдасться:
розпорю я їй живіт —
та і квит!»

А вона пливе-хлюпоче
і ховатися не хоче,
прямо йде і не зверта
риба та.

Розізлилася акула —
в бік її як довбонула!..
Тут зубатій і кінець,
хай їй грець.

Хижаки-капіталісти,
що весь світ би ладні
                           з’їсти,
готували нам війну
не одну.

Прирікали нас до згуби —
і об нас ламали зуби,
та не каються вони,
ті пани.

Каламутять люто воду,
роблять нам усе на шкоду,
тільки нас та метушня
не спиня.

Не зламати нас, не вбити,
з курсу вірного не збити,
хто ж на край наш
                       нападе —
пропаде,

як ота дурна акула,
що безславно потонула,
бо великий мала рот.
От!