Обережно з вогнем!

Монолог тверезомислячого

Ні, я, братці, теж проти темряви, —
я ж нічого не говорю:
звісно, вдячний я Прометеєві,
як борщі на плиті варю.

І як двинемо ми бригадою
десь природу позахищать, —
то мене надзвичайно радує,
як в диму шашлики шкварчать.

Та за що я люблю пожежників, —
ми ще й пальцем не ворухнем,
а вони уже — з застереженням:
обережніш, мовляв, з вогнем!

От, їй-богу, сказано здорово!
Знаю випадків — ого-го,
коли всякі діряві голови
так і лізуть здуру в огонь.

Позавчора в нашім провулочку
дім горів... Так один піжон
врятував із вогню бабулечку, —
сам тепер у лікарні ж он!

Ну, скажи, чи тебе просилося?
Чи мільйон ти за це здобув?
Що вже бабці тій жить лишилося?
Мо’ б дідусь іще й радий був!

Мо’ б знайшов собі іншу кралечку!
Мо’, якусь уже й полюбив!
Мо’, про неї мріяв ще змалечку!
А ти щастя його розбив!

Або он, в управлінні нашому,
був один... Щось не так — в штики!
Та не змовчить ніколи старшому!
Позбулись ми його таки...

Що горланить його заставило?
Вище себе ж бо не плигнем!
Ні, таки золоте це правило:
обережніше із вогнем!

Ще один у нас розумака є,
підкладає мені свиню —
тільки збори — завжди вискакує:
мов, працюємо без вогню...

Я мовчу до часу: говори собі!
Він до мене ще прибіжить...
Я — не проти вогню
у принципі,
та без принципів
легше жить!..